Сьогодні день журби за великим українцем, який вмів любити… 29 січня у віці 93 років перестало битися серце одного з батьків Української Незалежності, Почесного доктора Прикарпатського національного університета, відомого поета та громадсько-політичного діяча, нашого земляка Дмитра Павличка.
Дмитро Васильович був частим гостем Прикарпатського університета, зустрічався із студентами та викладачами, читав вірші, а також ділився своїм життєвим досвідом. Його творчий шлях тісно переплітався з усіма перепетіями новітньої історії України, на яку Павличко завжди мав особистий вагомий безпосередній вплив. Під час останніх зустрічей в ПНУ поет ділився зі студентами спогадами про своє навчання, про ті зміни в освітньому та суспільно-політичному житті, свідком яких він був впродовж останніх 50-ти років.
Щодо подій останніх років, то Дмитро Павличко завжди говорив, що “Україна має бути європейською державою, але ми не маємо забувати свою історію, своє мистецтво, свої традиції” і закликав студентство зробити все для утвердження України як європейської держави. Ці його слова на сьогодні є дуже актуальними та визначальними.
Поет народився 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів Івано-Франківської області в селянській багатодітній родині. З осені 1945 pоку по літо 1946 року він був ув’язнений за звинуваченням у належності до УПА. У 1953 році закінчив філологічний факультет Львівського університету.
Перша збірка його поезій «Любов і ненависть» з’явилася у 1953 році. З-поміж інших популярних творів Павличка: «Два кольори», «Коли ми йшли удвох з тобою», «Я стужився, мила, за тобою…», «Наш прапор», «Пригоди кота Мартина» тощо.
Окрім того, у різні роки Павличко був народним депутатом України, професором НаУКМА, Надзвичайним та Повноважним Послом України в Словаччині, а пізніше і у Республіці Польща, де він працював разом із майбутнім ректором ПНУ, а на той час першим секретарем Посольства України в РП Ігорем Цепендою.
Знайомство Ігоря Цепенди з Дмитром Павличко відбулось у далекому 1999 році. Ректор працював в Посольстві України у Варшаві, коли Дмитра Васильовича було призначено Надзвичайним та Повноважним Послом України в РП.
«Людина, яка все-таки у житті глибше була пов’язана з культурою та літературою, ніж політикою, мала унікально гостре відчуття історичних подій! В кінці 90-х ніхто з українських дипломатів не дозволяв собі піддавати жорсткій критиці політику Росії. А Павличко на посаді Посла напряму публічно викривав імперські амбіції Росії та піддавав їх критиці, зокрема, це стосувалося війни у Чечні. Саме тоді російській МЗС навіть організував брифінг із офіційним засудженням, на їх думку, недружніх висловлювань українського Посла Дмитра Павличка», – згадує ректор Прикарпатського університету Ігор Цепенда. На його думку, Дмитро Васильович – «один із небагатьох публічних політиків, який від самого початку Незалежності України відчував неминучу загрозу з боку Росії, яка вже тоді тихо і підступно наближалась до нас».
Павличко також був першим головою Товариства української мови імені Тараса Шевченка та головою Української всесвітньої координаційної ради.
Також поет був одним з авторів Декларації про державний суверенітет України та доктрини про нейтральний та позаблоковий статус України — іноді її називають саме «доктриною Павличка».
Дмитра Павличка нагородили званням Героя України, орденом князя Ярослава Мудрого IV, V ступеня та орденом «За заслуги» III ступеня, орденом Свободи. Також Павличко був лауреатом Національної премії імені Тараса Шевченка.
Вічна та світла пам’ять Поету! Щирі співчуття рідним та друзям!
